принципів тощо

ПРИНЦИП УНІВЕРСАЛІЗАЦІЇ - уперше введений Кантом як принцип, що визначає виправданість моральної норми у відповідності до того, наскільки вона може претендувати на всезагальність В. ідповідно до цього Кант формулює категоричний імператив: "Чини так, щоб максима (правило), якою керується твоя воля, могла б стати принципом загального законодавства" (тобто була визнана моральною усіма). В сучасній філософії моралі (Геєр, Зінгер) П.у. поширюється не лише на правила дії, а й на самі дії, визначаючи їх легітимність: не слід чинити дії, всезагальне здійснення яких має негативні наслідки. Відтак цей принцип застосовується не тільки до максим чи норм, а й безпосередньо узагальнює саму діяльність. П.у. відіграє важливу роль і в комунікативній філософії. Поєднуючи телеологічний та деонтологічний виміри етики, Габермас наступним чином формулює загальнозначущість норми: "Кожна значуща норма повинна відповідати умові, що наслідки та побічні наслідки, котрі здогадно виникатимуть із її всезагального застосування при задоволенні інтересів кожного індивіда, можуть бути без примусу прийняті усіма учасниками". Бьолер конкретизує цей принцип: лише ті норми, практика, проекти можуть визнаватися легітимними, які (за умови знання їхніх наслідків та побічних наслідків) могли б бути без примусу визнані в процесі аргументації усіма можливими учасниками дискурсу. П.у. поширюється і на інші інтенції людини - легітимацію проектів, програм, наукових досліджень тощо, які можуть мати негативний вплив на життєвий світ людини.

ПРИНЦИП ЄДНОСТІ МИСЛЕННЯ І БУТТЯ - один з основних принципів філософії, оскільки мислення і буття - найбільш загальні протилежності, які існують у світі. Має декілька аспектів. 1) Генетична єдність мислення і буття є проблемою, на яку існують різні відповіді. Матеріалізм вважає буття первинним, мислення - вторинним за походженням, ідеалізм - навпаки, буття виводить з мислення, ідеї тощо. Третя точка зору полягає в тому, що обидва існують завжди і розвиваються одночасно як одне ціле. Такою є точка зору Шеллінга, Шардена та ін. 2) Гносеологічний аспект принципу полягає у пізнаваності буття за допомогою мислення. їй протистоїть агностицизм і скептицизм. Мислення і буття знаходяться нібито в різних місцях: перше в нас, друге поза нами (нашим мисленням і свідомістю взагалі). Але при такій їх розбіжності різні мислителі по-різному оцінюють можливості людського мислення. Підставою для агностицизму і скептицизму є положення, висунуте Декартом і розвинуте Кантом: за допомогою одного мислення, без почуттів, неможливо довести буття будь-якої речі чи істоти. 3) Протистояння мислення і буття - це прояв протистояння людини навколишньому світові: вона підноситься над ним, відноситься до нього іззовні, бо не визнає безпосередньо існуючого, а змінює його і створює нову дійсність. Людина внаслідок цього не помічає, що її мислення є серцевиною світу, бо воно є внутрішнім у людині, а сама вона є внутрішнім у природі, її концентрація і ядро - мікрокосм М. ислення таким чином і зовнішнє щодо природи і внутрішнє в ній. Із зовнішнім буттям мислення пов'язане опосередковано, через органи почуття; з внутрішнім буттям, властивістю якого воно є, - безпосередньо: воно "розлите" по ньому. Тому зміст дійсності може входити в нього і ззовні і з середини. Проявом останнього є апріорне в нашому мисленні, вроджені зародки категоріальних та інших форм, які виявила генетична психологія і які розвиваються під впливом діяльності і спілкування. 4) Близькою до цієї точки зору була позиція Гегеля. Тотожність мислення і буття - принцип його логіки - означає, що мислення знаходиться в середині, в серцевині буття і тому існує у подвійному вигляді: як усвідомлене в людині і несвідоме в навколишньому світі. Сама єдність при цьому теж має два значення: оскільки людське мислення вбирає властивості зовнішнього світу, ідеалізує і узагальнює їх, виникає єдність мислення і буття на боці мислення, в самому мисленні. Оскільки ж визнається його існування поза людиною, воно тотожне буттю на боці останнього. В процесі пізнання така тотожність є не статичним фактом, а поступовим збігом суб'єктивного мислення і змісту буття: послідовність категорій спрямована від абстрактних і поверхових до більш конкретних і глибоких, в своїй сукупності вичерпує категоріальні визначеності світу і переводить їх у систему форм мислення (див. діалектична логіка).

ЄДНОСТІ ЗНАНЬ ПРИНЦИП - настанова логічної сумісності основоположень фундаментальних наукових теорій, яка забезпечує конституювання даної галузі знань як цілого та ґрунтується на принципі матеріальної єдності світу. Першою фізичною конкретизацією Є.з.п. став у механіці Ньютона принцип відносності руху, в результаті чого була сформульована теза про універсальність законів природи, що забезпечувала єдність концептуальних основ опису і пояснення механічних процесів Всесвіту. На подальшому етапі розвитку фізики, для якого визначальним є існування конкуруючих теорій із різними вихідними принципами відносно певної області реальності, Є.з.п. реалізується шляхом вироблення спеціальних методологічних принципів відповідності, простоти тощо, які встановлюють певну структурну упорядкованість знання та конкретизують певні аспекти закладеного в загальнофілософському твердженні змісту. На сучасному етапі реалізація Є.з.п. полягає у виробленні нової програми об'єднання фундаментальних фізичних взаємодій, яка б забезпечувала проникнення у внутрішню, органічну єдність та взаємозумовленість явищ фізичного світу. Ця програма передбачає можливість пояснення одних і тих самих процесів із різних точок зору, що не порушує тезу про єдність світу, а лише акцентує увагу на тому, що єдність існує на тлі різноманітності.

СУПЕРПОЗИЦІЇ (накладання) ПРИНЦИП - 1) Припущення, згідно з яким результуючий ефект складного процесу дії є сумою ефектів, які викликані кожною простою дією зокрема, за умови, що останні не впливають одна на одну. С.п. точно виконується лише стосовно лінійних систем, поведінка яких описується лінійними співвідношеннями. 2) У теорії класичних полів і у квантовій теорії - положення, відповідно до якого результат накладання допустимих станів фізичної системи (або можливих процесів у ній) є також допустимим станом (або відповідно можливим процесом). У релятивістській квантовій теорії, де розглядають взаємні перетворення частинок, С.п. доповнюється правилами супердобору (відокремлення суперпозиційних станів, які фізично не реалізуються в природі). Зміна методологічного змісту С.п. відбиває перехід фізики від концепції нескінченної подільності процесів, станів тощо до більш повного врахування їхньої якісної індивідуальності та цілісності. Разом з тим суть С.п. не виходить за межі ідеології редукціонізму.

1) давати неправильне уявлення; подавати у фальшивому світлі

2) викривати; спростовувати; суперечити

3) не справджувати (надій тощо); відходити, відступати (від принципів тощо); не виконувати (обіцянки)

4) оббрехати, обмовити; звести наклеп

* * *

1) давати хибне уявлення; представляти у хибному світлі

2) викривати; спростовувати; суперечити

3) не виправдовувати ( надій); відступатися ( від принципів)

4) оббрехати

1. n

1) засув, засувка

2) шворінь; шпінгалет

3) військ. циліндричний затвор

4) болт

5) втеча

6) амер., розм. відхід від своєї партії (принципів тощо)

7) блискавка

8) удар грому

9) рулон (шпалер тощо)

10) сито, решето

2. v

1) зачиняти на засув

2) скріпляти болтами

3) (поспіхом) вистрілити; пустити стрілу

4) вибовкати

5) кинутися уперед; летіти стрілою

6) понести (про коней)

7) утікати; чкурнути

8) амер., розм. тікати з лекції

9) амер., розм. відходити від своєї партії

10) розм. ковтати їжу

11) складати, згортати (в рулон)

12) просіювати через сито; решетувати; відсівати

13) уважно розслідувати (розглядати)

* * *

1) засув, засувка; язичок замка; шворінь; шпінгалет; вiйcьк. ( циліндричний) затвор

2) болт

3) icт. стріла арбалета

4) втеча

5) aмep. відхід від своєї партії, принципів

6) блискавка; удар грому

7) рулон (тканини, шпалер)

8) в'язка пруття ( певної довжини)

9) заготовки для дранки

1) замикати на засув

2) скріплювати болтами (тж. bolt up)

3) ( поспішно) вистрілити; пустити стрілу

4) вибовкати (тж. bolt out)

5) кинутися вперед; нестися стрілою; понести ( про коня); тікати; aмep.; жapг. прогулювати лекції

6) aмep. відходити від своєї партії або не підтримувати її кандидата на виборах

7) проковтнути їжу

8) складати; згортати ( у рулон)

9) піти у цвіт, у стрілку ( про рослину)

заст. сито

1) просівати крізь сито; відсівати (тж. bolt out)

2) уважно розслідувати, розглядати

I n

1. конфлікт, сутичка

2. боротьба думок/ принципів тощо

3. суперечність

- armed conflict збройний конфлікт

- border conflict прикордонний конфлікт

- coming conflict майбутня сутичка

- current conflict поточний/ теперішній конфлікт

- global conflict глобальний конфлікт, глобальна війна

- international conflict міжнародний конфлікт

- irrepressible conflict конфлікт, що не можна владнати/ вирішити

- unnecessary conflict непотрібний конфлікт; конфлікт, якого можна уникнути

- conflict of interests

a) зіткнення інтересів

b) амер. зловживання становищем (особл. члена Конгресу)

- conflict of interest law/ rule амер. заборона (державним службовцям, членам Конгресу тощо) одночасно займати посади у приватних корпораціях тощо

- conflict interest violation амер. зловживання своїм становищем (сенатора тощо) задля інтересів приватної корпорації

- conflict of jurisdiction юр. колізія правових норм

- conflict of laws

a) приватне міжнародне право, колізійне право

b) колізія правових норм

- conflicts of precedence суперечливі питання старшинства

- prevention of a conflict запобігання конфліктам

- risk of a nuclear conflict ризик ядерного конфлікту

- solution to a conflict вирішення конфлікту

- to avoid a conflict уникати конфлікту

- to be drawn into a conflict бути вплутаним/ втягненим у конфлікт

- to cause a conflict between two states спричинити конфлікт між двома державами

- to defuse a conflict залагодити конфлікт, покласти край конфлікту

- to engineer a conflict спровокувати конфлікт

- to head off the armed conflict запобігти збройному конфлікту

- to presage the coming conflict провіщати майбутній конфлікт

- to regulate conflicts of precedence залагоджувати/ врегульовувати суперечливі питання старшинства

- in case of armed conflict у разі зброй ного конфлікту

II v (with) суперечити

- his report conflicts with his facts його повідомлення суперечить фактам

ІНСТИТУТИ СОЦІАЛЬНІ - поняття, запроваджене Спенсером для характеристики основних підсистем суспільства як цілісного і водночас внутрішньо структурованого складного утворення. Ґрунтуючись на розумінні суспільства як своєрідного організму, Спенсер тлумачив І.с. як властиві означеному організму і внутрішньо пов'язані між собою органи, що виконують важливі життєві функції регулювання та стабілізації соціальних процесів і підтримання стану їх взаємозбалансованості. Спенсер виділяв три основних типи І.с.: 1) ті, що забезпечують продовження людського роду (шлюб та сім'я); 2) розподільчі (економічні); 3) регулятивні (релігія, політичні організації тощо). З плином часу уявлення про І.с. істотно змінилися, але саме поняття стійко увійшло в науковий обіг Н. ині І.с. розглядаються як багатомірне суспільне утворення, найважливішими складовими якого є: а) притаманний відповідному І.с. рівень, різновид чи локалізовані формоутворення суспільної свідомості, що можуть характеризуватися наявністю специфічних для них знань, концепцій, теорій, поглядів, переконань, принципів тощо; б) сукупність властивих даному І.с. форм діяльності; в) система характерних для нього відносин, взаємин і стосунків між людьми; г) стійкий комплекс формальних і неформальних правил, цінностей, норм, установок та інших притаманних І.с. регулятивів, що взаємоузгоджують форми діяльності й відносин між людьми у відповідній системі соціальних ролей та статусів; д) специфічна для певного І.с. мережа організацій, закладів та установ І. нституалізація життєдіяльності суспільств, міра втілення в системах І.с. тих чи тих цінностей, інтерналізації інституціональних функцій і ролей в мотиваційні структури членів суспільства постає як один з істотних показників рівня самоствердження та самореалізації відповідних історичних культур чи цивілізацій. За сферами дії та функціями І.с. поділяються на реляційні, що визначають рольову структуру суспільства за найрізноманітнішими засадами - від віку та статі до особливостей задатків, здібностей та фаху; регулятивні, які визначають припустимі межі незалежних щодо суспільних норм дій, спрямованих на реалізацію індивідуальних чи групових потреб, інтересів і цілей, та санкції, що карають за порушення цих меж; культурні, пов'язані з суспільною психологією, ідеологією, релігією, філософією, мистецтвом, освітою тощо; інтегративні, призначення яких - належне виконання соціальних ролей, відповідальних за забезпечення інтересів та цілей історичних спільнот і суспільств як цілісностей. У певному ракурсі зміна тої чи тої соціальної системи постає як модифікація І.с., що відбувається внаслідок сукупної дії ендогенних, внутріінституціональних та екзогенних, зовнішніх чинників, при домінантній ролі, за певних конкретно-історичних обставин, однієї з даних двох груп детермінант. У процесі переходу суспільств від доіндустріальної стадії до індустріальної та постіндустріальної традиційні І.с. поступаються місцем сучасним. Якщо традиційні І.с. визначаються передусім аскриптивністю і партикуляризмом, тобто ґрунтуються на жорстко заданих ритуалом та звичаєм правилах дії та поведінки й родинних зв'язках, то в новітніх суспільствах домінуючими стають І.с., що забезпечують інтерналізацію цінностей компетентності, незалежності, особистої відповідальності й раціональності, уможливлюють вільніший моральний і психологічний вибір індивідам, що призводить, однак, до піднесення ступеня аномічності суспільних систем атомізації осіб, їх взаємного дистанціювання, тобто має знову ж таки складний, суперечливий характер.

1. n

1) відступник; віровідступник

2) зрадник; ренегат

2. adj

1) відступницький; віровідступницький

2) зрадницький; ренегатський

1) відступатися, відмовлятися (від принципів тощо); бути віровідступником

2) зраджувати (переконання тощо); бути ренегатом

* * *

1) відступник, зрадник; ренегат

2) peл. апостат, віровідступник; єретик

1) відступницький, зрадницький; ренегатський

2) peл. віровідступницький, єретичний

1) конфлікт; сутичка, боротьба

2) боротьба думок (принципів тощо)

3) суперечність, протиріччя; суперечливість

1) конфліктувати

2) суперечити (чомусь — with)

3) рідк. боротися

* * *

1) конфлікт, зіткнення; боротьба; збройний конфлікт, війна (тж. armed conflict); conflict of jurisdiction юp. колізія права

2) боротьба думок, принципів

3) протиріччя, суперечність

4) пcиx. внутрішній конфлікт; боротьба суперечливих почуттів, амбівалентність почуттів

1) ( with) суперечити

2) конфліктувати; вступати в конфлікт, боротися

1) пожертва; внесок

2) передплата

3) загальна сума передплати

4) вступний внесок

5) підтвердження, прийняття певних принципів тощо (скріплене власноручним підписом)

6) підписання (документа)

7) підпис (на документі)

8) рел. вияв згоди (з догматами)

9) примітка до закону; імператорський рескрипт (у стародавньому Римі)

10) приписка, дописка, додаток

* * *

1) пожертвування; ( передплатний) внесок; загальна сума пожертвувань по підписці

2) передплата; підписка

3) підтвердження; прийняття принципів ( скріплене особистим підписом)

4) підписання ( документа)

5) підпис ( на документі)

6) цepк. присяга про згоду ( з догматами)

7) icт. імператорський рескрипт; примітка до закону

- adherence to a convention

1. підтвердження/ прийняття певних принципів тощо (скріплене власноручним підписом)

2. підписання (документа)

3. підпис (на документі)

- subscription to a document підпис на документі

ІСТОРИЗМ - принцип, концепція розгляду явищ, згідно з якими останні виникають, змінюються (розвиваються) впродовж їхнього існування та зумовлені всією сукупністю своїх попередніх трансформацій. Антична натурфілософія, навіть діалектика Платона та Геракліта, не пішла далі ідеї циклічності процесів змін. У загальній формі І. вперше знайшов реалізацію в християнській трактовці всесвітньої історії. Філософського осмислення і подальшої розробки принцип І. набув у філософських системах Віко, Вольтера, Руссо, Фіхте, Сен-Сімона. Нім. філософ Гердер сформулював принципи суспільного розвитку і застосував їх до аналізу історії людства (унікальність й індивідуальність розвитку народів, епох, культур, важливість конкретно-історичного контексту при дослідженні історичних епох тощо) В. ажливим етапом розвитку принципу І. є філософія Гегеля, яка надала йому систематичного і універсального характеру. Принципом І. послідовно послуговувалася філософія марксизму, яка вимагала розглядати розвиток природи суспільства і мислення з позицій І., роблячи в той же час виняток для суспільно-економічної формації комунізму та втілення "абсолютної істини" комуністичної ідеології. Виходячи з загального трактування І., історичними можна вважати всі науки, які розглядають свої об'єкти як такі, що змінюються і розвиваються С. початку такий підхід у природознавстві не поширювався за межі наук, які вивчали минуле Землі й живої природи (налр., палеогеологія чи палеоботаніка). Предметне ж поле законів фізики, хімії та ін. приймалось за незмінне в часі. Але з виникненням термодинаміки, квантової теорії, сучасної астрофізики філософія науки впритул підійшла до думки про історичність фундаментальних характеристик систем природи (ідея еволюції Всесвіту). Принцип І. відіграє важливу роль в поясненні суспільно- та культурно-історичного розвитку, процесів пізнання, тлумачення, інтерпретації, пояснення, розуміння тощо. Цю лінію розвитку й застосування принципу І. започатковано в філософсько-історичних концепціях неокантіанства, неогегельянства, Дильтея, Коллінгвуда, Шпенглера, Тойнбі, Гайдеггера, Ясперса. Сучасні історичні школи в політекономії, юриспруденції, мистецтвознавстві широко використовують принцип І. в цьому значенні. Історичний, або точніше суспільно-історичний, підхід дістав широке використання в історіографії й філософії науки, в сучасній герменевтиці, антропології тощо, а також теоретичних розробках численних методологів науки (див. історична школа в філософії науки).

СВІТОГЛЯД - самовизначення людини щодо її місця у світі та взаємовідносин з ним. С. - духовно-практичне утворення, засноване на співвіднесенні наявного, сущого та уявного, бажаного, належного, синтез досвіду, оцінки знання та переконань, зорієнтованих на ідеали. С. - форма самосвідомості людини і суспільства; національний космопсихологос. С. - форма і спосіб сприйняття суб'єктом світу через потреби розвитку особистості. С. - система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс і мету життя, які визначають діяльність індивіда або соціальної групи та органічно включаються у людські вчинки й норми поведінки. Структурно С. поділяється на такі рівні: світобачення - на основі принципів (антропоцентризм, гуманізм, монізм, плюралізм, скептицизм, догматизм тощо); світовідчуття - на основі досвіду (індивідуального, сімейного, групового, етнічного, класового, суспільного і загальнолюдського); світорозуміння - формується на основі знання; світоспоглядання - на основі мети, цілі, яка усвідомлюється через універсальні форми діяльності (нужда - потреба - інтерес - мета - засоби - результати - наслідки); світосприйняття - на основі цінностей (щастя, любові, істини, краси, добра, свободи, справедливості тощо). У різні історичні епохи формувалися головні структурні системи: космоцентрична, спрямована на пошуки єдиної сутності світобудови; теоцентрична, в якій панує віра в надприродні сили; антропоцентрична, зв'язана з усвідомленням людини центром Всесвіту, розкриттям можливостей розвитку особистості. Історичні типи С. також вказують на його соціально-історичну структуру. Міфологічний С. ґрунтується на вірі в надприродні сили, абсолютизуючи досвід окремого роду, племені з притаманними йому рисами - тотемізму, антропоморфізму, анімізму, символізму, фетишизму. Філософський С. узагальнює досвід, знання, цінності, волевиявлення особи і людства в їхньому ставленні до світу як цілого з метою проникнення в сутність буття Всесвіту та буття людини; він є раціонально-теоретичною рефлексією підґрунтя всіх видів людської життєдіяльності, постійно поновлюваними відповідями на вічні смисложиттєві запитання: що, як, куди, чому, для чого тощо. Релігійний С. ґрунтується на обожненні надприродних сил, жорсткому поділі на духовний і тілесний, земний і небесний, горішній і долішній, природний і надприродний світи, де долається антропоморфізмом, а час набуває стріловидного вигляду, постулюється ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму. Науковий С. ґрунтується на експериментальних та теоретичних знаннях про світ у цілому, які характеризуються об'єктивністю, істинністю, загальною значущістю, цілеспрямованістю, відтворюваністю, детермінованістю, необхідністю, ефективністю у змінах природно-історичної дійсності. Мистецький С. ґрунтується на художніх образах та витворах мистецтва, матеріальних та духовних цінностей, задовольняючих естетичні потреби людини і суспільства відповідно до смаків, переконань, ідеалів. Світоглядні переконання, які пройшли крізь серце людини, пережиті й вистраждані нею, опосередковані власним досвідом, тобто такі, що беруть участь у формуванні життєвої позиції. С. націлює на ідеал - ідею, що стала предметом почуття.

1. n

1) правило; норма; принцип

2) звичка, звичай

3) критерій, стандарт

4) правління, панування

5) статут (товариства тощо)

6) юр. постанова; наказ, розпорядження

7) лінійка; масштаб

8) правило

9) друк. шпона

10) (the rules) територія поруч з в'язницею, на якій дозволялося жити деяким в'язням (особл. боржникам)

2. v

1) керувати, правити, управляти; панувати, володарювати

2) контролювати; стримувати

3) юр. вирішувати; постановляти; визначати порядок судочинства

4) лініювати, графити

5) стояти на рівні (про ціни тощо)

* * *

1) правило; норма; принцип

2) звичка, звичай

3) критерій, стандарт

4) правління, панування

5) pl устав (товариства, ордена)

6) icт. ( the rules) територія по сусідству з в'язницею, на якій дозволялося жити деяким ув'язненим (особл. боржникам)

7) юp. постанова по конкретній справі; приписання; наказ

8) лінійка; масштаб; правило

9) пoлiгp. лінійка; шпона

1) управляти, правити; панувати; царювати; бути на троні

2) керувати

3) контролювати, управляти; стримувати свої почуття

4) юp. вирішити ( справу); постановляти; встановлювати порядок судочинства

5) лініювати, графити

6) кoм. стояти на рівні (про ціни, ставки)

ДЕТЕРМІНІЗМ ( від лат. determine - визначаю, обмежую) - філософське вчення про визначений (не довільний) характер буття явищ; теорія відносин опосередкування, завдяки яким продукуються речі і явища, визначається їхня природа і способи існування. Д. відповідає на питання, чому виникає річ, чим вона породжена, чим визначається її існування і чому вона змінюється і зникає, у що перетворюється. Д. фіксує активність буття та стверджує, що будь-яка річ є результатом зміни інших речей, в них закорінена Ц. ентральним у Д. є принцип причинності, згідно з яким не існує нічим не зумовлених подій, кожне явище породжується іншими явищами. Проте Д. не редукується до принципу причинності, позаяк передбачає не лише породження, а й значно ширший набір детермінуючих дій і відповідних факторів, напр., умови, за яких діє причина, чинники, які визначають напрям процесу, роль необхідності та випадковості і їх співвідношення у ході детермінації, специфічний вплив цілого на частини, змісту на форму тощо Н. едоліком старого Д., який утримував свої позиції аж до початку XX ст., було те, що він не лише зводив Д. до причинності, а й останню розумів механістичним чином, заперечуючи об'єктивний характер випадковості, статистичних зв'язків. Звідси - заперечення закономірного і детермінованого перебігу біологічних, особливо ж - соціальних процесів чи, навпаки, ствердження їх фатального характеру. Принцип Д. обґрунтовує не лише опосередкованість певного явища іншими, а й визначений характер цієї опосередкованості - не лише якісний, а й кількісний (інакше закони природи не мали б місця). Будь-яке явище детерміноване, хоча вид та кількісні показники цієї детермінації залежать від його характеру. Відношенню детермінації притаманні спрямованість від детермінуючого чинника до результатів детермінації, у той же час ці чинники та наслідки їх дії є відносними. Детермінація може здійснюватися від можливого до дійсного чи від причини до наслідку, від змісту до форми. Але й дійсне може детермінувати нові можливості, наслідок - слугувати народженню нових результатів, форма - визначати зміст. У процесі детермінації детермінуючий чинник визначає природу продукованих ним явищ: речові, енергетичні та інформаційні зміни відбуваються не довільно, а у відповідності з характерними для кожного випадку, цілком певними закономірними відношеннями Ц. е дозволяє говорити про незнищенність, постійне відтворення процесу детермінації. Остання теза може розглядатися як важливий принцип, втіленням якого є закони збереження енергії, кількості руху (імпульсу), електричного та інших зарядів, ізотопічного спіну тощо, різного роду кругообіги у природі, баланси у суспільному житті, зокрема в економіці, збереження генетичної інформації та ін. Важливим проявом відносин детермінації є самодетермінація. Прикладом її є саморегуляція та самоорганізація, що їх вивчають кібернетика і системологія. Згідно з принципом самодетермінації тотальності (лат. totus - весь, цілий), у межах тотальності має місце взаємна детермінація частин і цілого. Зміна відношення частин до цілого одночасно є зміною відношення цілого до частин, суб'єкт детермінації виявляється об'єктом власної активності, внаслідок чого розгортається реалізація можливостей частин і цілого у їх взаємній і постійній динамічній єдності.